Ексклюзивний матеріал для «Банкрутство & Ліквідація»

Вячеслав Зьома
Керівник судової практики

Адвокат В’ячеслав Зьома розповів спеціально для інформаційного порталу «Банкрутство та ліквідація» про справу, в якій він бореться за права арбітражної керуючої, якій відмовили в оплаті за неймовірно великий обсяг роботи над справою яка тривала 5 років

Вся ця історія почалася із боргу. Це не нова ситуація, але сталося як сталося. Одне підприємство зібралось орендувати у іншого приміщення під автосалон. На якомусь етапі не склалося і стало питання про повернення коштів. І підприємство орендодавець, вирішило діяти за принципом – борги повертають виключно боягузи. Треба зразу зазначити, що ситуація не гіпотетична, а повністю ґрунтується на фактичних подіях.

Орендар, очікувано подав до суду намагаючись у судовому порядку повернути сплачені кошти. На певному етапі, розуміючи невідворотність судового рішення. Засновники підприємства вирішують позбутися всіх активів підприємства, вивівши їх на іншу юридичну особу. Щоб уникнути подальшої відповідальності всі корпоративні права учасників підприємства було переоформлено на тільки-но умовно достроково звільнену з місць позбавлення волі особу. Яка одночасно сама призначила себе директором цього підприємства. Через 3 дні, після того, як ця особа набула корпоративні права, вона укладає угоду купівлі-продажу приміщення будівлі, яку мало здати в оренду. Це був єдиний актив підприємства, позбувшись якого підприємство втрачало будь-яку можливість розрахуватись за боргами перед кредиторами. Кошти, які було зараховано за продаж цієї нерухомості, зразу перераховувались на особисті рахунки первісних учасників товариства.

В подальшому Господарський суд м. Києва, розглянувши справу 09.07.2015 року своїм рішенням задовільнив позов повністю стягнувши сплачений за договором оренди авансовий платіж, кошти та штрафні санкції (справа №910/14829/15 рішення у ЄДРСР). Так само було задоволено позов і іншого підприємства – кредитора про стягнення коштів за не виконання зобов’язання стосовно цього ж приміщення (Судове рішення Господарського суду м. Києва від 27.11.2015 року у ЄДРСР). Таким чином колишні засновники цього товариства були впевнені, що одурили всіх та не повертатимуть борги.

Але, не зупиняючись на цьому, ошуканий орендар вирішив боротись й далі за повернення свої коштів. Внаслідок чого було відкрито провадження у справі про банкрутство. Суд призначає у справу досвідчену арбітражну керуючу. Внаслідок своєчасного витребування інформації у податковій та банків вона дізнається про укладену угоду купівлі-продажу єдиного активу. Бо вона витребує у податковій та банків інформацію про діяльність підприємства.

В результаті чого суд визнає недійсним укладену угоду купівлі – продажу нерухомості на третю особу та ставить питання про повернення майна у ліквідаційну масу, щоб за його рахунок відшкодувати всі вимоги кредиторів. З свого боку засновники орендодавця починають п’ятирічну епопею судових оскаржень та затягнення справи. Їхня мета – уникнути сплати боргів будь-якою ціною. П’ять років боротьби. Й весь цей час арбітражна керуюча приймала активну участь у розгляді цієї справи, виконувала у всій повноті свої чисельні обов’язки під час всіх процедур – від відкриття провадження у справі, розпорядження та ліквідації. При цьому первісні засновники орендодавця не гребували нічим – надавали підроблені довідки суду, подавали безпідставні скарги на арбітражну керуючу, оскаржували всі рішення – навіть ті, які не підлягають оскарженню. Тільки Міністерство юстиції України двічі перевіряло її дії в рамках однієї справи і підтвердило їх відповідність.

І як вінець усіх зусиль, та деякого везіння – засновники орендодавця, розуміючи, що можуть ось – ось втратити приміщення вартістю близько 20 млн. гривень, вирішують сплатити кошти всім наявним у справі кредиторам. Звучить файно, чи не так? Проте особисто повернути борги кредиторам фактичний боржник вже не може за законом. Тому всі кошти сплачуються від імені колишнього достроково звільненого засудженого, який став єдиним засновником та директором підприємства. Й тут би відкоркувати пляшку шампанського й випити за успішне завершення справи й щасливих кредиторів, які повернули свої гроші… але ж ні! Боржник не може втриматися від помсти тій, хто фактично змусила його розрахуватися за всіма своїми боргами – арбітражній керуючій у справі. Як? Він не сплачує винагороди за роботу арбітражної керуючої. Бо за п’ять років там накопичилась чимала сума винагороди.

І через цю жадібність прийшли до продовження судового процесу. І вже Господарський суд  м. Києва виносить настільки безпідставну та протиправну ухвалу про закриття провадження у справі (Господарський суд м. Києва ухвала від 11.11.2019 року у справі №910/12809/16 суддя Яковенко А.В.), що у ДБР відкривають кримінальне провадження за ст. 375 КК України – ухвалення неправосудного судового рішення. Арбітражна керуюча оскаржує одіозне рішення. І Апеляційна інстанція по її скарзі очікувано скасовує його. А тут на лихо, і другий можливий кредитор заявив про стягнення свого боргу у процедурі банкрутства. І знов ставки стали зависокі. Але засновники орендодавця ініціюють оскарження судового рішення у касаційній інстанції. Вочевидь порахувавши, що домовитись у суді стане дешевше ніж сплатити винагороду арбітражній керуючий та другому можливому орендодавцю.

Однією із ґрунтовних підстав для скасування неправосудного рішення першої інстанції є не сплата винагороди арбітражної керуючої.

Чи  має право на отримання винагороди арбітражна керуюча, яка веде справу про банкрутство протягом 5 років, вкладає власні кошти для забезпечення безперервності процесу та сплачуючи купу супутніх витрат. Закон каже так. Перша судова інстанція – вважає ні, всупереч закону і наразі цим займається ДБР. Апеляція – у своєю Постановою від 28.01.2020 року задовольняє апеляційну скаргу арбітражної керуючої та скасовує рішення першої інстанції (посилання на це рішення у ЄДРСР: http://reyestr.court.gov.ua/Review/87418010). Тепер рішення за касацією. 13 травня має бути поставлена крапка в цьому багаторічному «блокбастері» та створено надважливий судовий прецедент для всього «банкротного» ринку України. Адже саме 13 травня касація вирішить чи можна фактично безкарно «кидати» арбітражних керуючих на гроші, не виплачуючи їм винагороду за роботу.

Все за тиждень вся професійна спільнота арбітражних керуючих знатиме відповідь – що їх очікує в майбутньому: чесна робота та отримання винагороди або великі шанси не отримати жодної копійки за свою роботу. Чекати відповідей не довго. Судове засідання відбудеться 13.05.2020 року у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду України Справа №910/12809/16 колегія суддів: Огороднік К.М., Банасько О.О., Ткаченко Н.Г.

Ролі виконували – орендодавець (він же банкрут) – ТОВ «Базіс – Авто»;

Первісні засновники – Стефанішин Андрій Миколайович, Шамрай Дмитро Юрійович.

Недавно достроково звільнений і новий засновник, і директор ТОВ «Базіс- Авто» – Мінич Артур Вікторович;

Арбітражна керуюча – Тищенко Н.П.;

Орендар  – ТОВ «Європа- Авто»;

Кредитор – ТОВ «Ніко Авто Інвест»;

Третя особа, які було продано основний актив – ТОВ «Іновейшин Груп»;

Основний актив – нежитлова будівля (літ. Т), загальною площею 2 823,8 (дві тисячі вісімсот двадцять три цілих вісім десятих) кв.м., фактичне місцезнаходження: м. Київ, вул. Закревського, буд. 22;

В ролі касаційної інстанції – Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду України, судді реальні як вся справа.

Далі буде…