22 грудня 2011 року Верховною Радою України було прийнято нову редакцію Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон). Згідно зі ст. 4 Закону арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) з моменту винесення ухвали (постанови) про його призначення до моменту припинення здійснення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства – боржника. Завдяки цій нормі прокуратура отримала «зелене світло» для притягнення арбітражного керуючого до кримінальної відповідальності. Не секрет, що кожний судовий процес банкрутства ретельно відслідковують органи прокуратури. І наразі, кожен крок арбітражного керуючого може кваліфікуватися як невиконання або неналежне виконання його обов’язків.
Достатньо не знайти коштів на погашення заборгованості по заробітній платі колишнім працівникам боржника – і ти вже порушив закон. При цьому недостатність активів чи їх низька оборотоздатність не є пом’якшуючою обставиною.
А майно, щоб добре продати, треба ретельно зберігати. Згідно п. 2 ст. 41 Закону Ліквідатор зобов’язаний забезпечити інвентаризацію та зберігання майна. Крім того, новий Закон вводить для ліквідатора зобов’язання зберігати документи і передати їх до архіву (ст.ст. 46, 48 Закону). А реалії є такими, що жодна компанія, яка себе поважає, не виконуватиме роботи та не надаватиме послуги на безоплатній основі, усвідомлюючи свою перспективу стати поточним кредитором і не отримати оплату в повному обсязі.
Взагалі нестача активів у процесі банкрутства, що є звичайною ситуацією, призводить до недотримання арбітражним керуючим норм законодавства. Вартість довідок державних органів, які повинен отримати арбітражний керуючий у процесі банкрутства, є абсурдною. А от вартість оголошень в офіційних виданнях часто може коштувати більше ніж саме майно, яке виставляється на продаж. Можливо, завдяки новій редакції Закону вже не доведеться сплачувати за офіційне оприлюднення оголошення, оскільки передбачене його розміщення на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду в мережі Інтернет.
І на оцінку майна, згідно ст.ст. 43, 57 Закону тепер не доведеться витрачатися. Ліквідатор сам оцінює вартість майна для продажу. Тільки це положення Закону не тішить, бо є органи прокуратури, які, як і завжди, будуть не задоволені низькою вартістю майна. Отже, виникає запитання: як арбітражний керуючий, який не є суб’єктом професійної оціночної діяльності, зважаючи на норми ст. 5,6 Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» не маючи відповідної освіти, знань та кваліфікаційного сертифікату має догодити органам?
Стаття 20 Закону закріплює право арбітражного керуючого щодо визнання недійсними правочинів, які були вчинені боржником протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство. Ця стаття також містить перелік підстав для відповідних дій. Враховуючи судову практику, органи податкової інспекції та прокуратури вважають це право зобов’язанням і нерідко оскаржують дії арбітражного керуючого. Так, не погоджуючись з ухвалою Господарського суду м. Києва по справі 44/480б, Державна податкова інспекція в Оболонському районі м. Києва звернулося до Апеляційного суду м. Києва з проханням скасувати ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та зобов’язати вжити заходів, спрямованих на пошук та витребування майна з чужого незаконного володіння. Податкові органи навіть не обтяжують себе необхідністю доказування факту незаконного володіння і проблематичністю для ліквідатора знайти будь-яку інформацію про договори, укладені до процедури. У цій справі арбітражний керуючий направив запит до ДАЇ з проханням надати будь-яку інформацію про майно, реалізоване до початку процедури банкрутства, але відповідь не дала належної інформації. Ні чинний Закон, ні його нова редакція не містить обов’язку державних органів та установ надавати відповіді на запити арбітражного керуючого. Крім того, органи влади нівелюють рішеня комітетів кредиторів, які скеровують рух судової справи.
Цікавою новелою є п. 6 ст. 26 Закону, що закріплює право кредитора, який має 25 і більше відсотків голосів, автоматично включатися до складу комітетів кредиторів. Враховуючи високий відсоток справ про банкрутство за участю органів ДПІ як найбільшого кредитора, їх недбале ставлення до участі в комітеті кредиторів призведе до затягування процесу, а отже і до порушень арбітражним керуючим норм Закону.
Порушень, що дозволяють податковим органам скаржитись, а прокуратурі робити рішучіші кроки, можна навести безліч. Тільки хочеться бути впевненим у тому, що твою наполегливу працю не оцінять у квадратний метр залізних ржавих грат.