Розгляд та захист порушених прав у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні особливих способів захисту її суб’єктів, процедури, учасників, стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
До таких способів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.
Законодавство про банкрутство визначає спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів, укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство.
Такі норми націлені на захист прав та інтересів кредиторів і створюють умови для максимально можливого задоволення грошових вимог за рахунок майна боржника.
Правочини боржника, які зменшують його власні активи, підлягають оцінці щодо наявності в діях боржника ознак приховування чи виведення майна боржника. Такі дії, як правило, спрямовані на шкоду правам та інтересам кредиторів, оскільки позбавляють їх можливості задовольнити свої вимоги за рахунок майна боржника.
Строк у 3 роки, що передував відкриттю провадження у справі про банкрутство, становить так званий «підозрілий період», у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника.
Договори боржника, які вчинені у «підозрілий період» щодо відчуження майна за заниженими цінами або відчуження безоплатного права вимоги чи вчинений між заінтересованими особами, які шкодять інтересам кредиторів – підлягають визнанню судом їх недійсними.