Виправдувальні вироки і сталий розвиток країни – чи є зв’язок?

В’ячеслав Зьома
Керівник практики кримінального процесу і захисту бізнесу Юридичної компанії «NOBILI»

 

Виправдувальні вироки і сталий розвиток країни – чи є зв’язок?

 

В нашій країні відсоток виправдувальних вироків складає менше 1 відсотка. Для порівняння у розвитих країнах  – Європі і США виправдовують майже третину підсудних, у Великій Британії цей відсоток досягає позначки 40%. Тому висновки про теперішній стан правосуддя у кримінальних справах є на поверхні. Тим більш на тлі подій пов’язаних із прийняттям 27 жовтня 2020 року Конституційним судом України одіозного і вкрай сумнівного рішення про неконституційність статті 366-1 Кримінального кодексу України.

Одна з вагомих причин такої сумної статистики криється саме у суддях. Бо саме вони виносять виправдувальні вироки, і як більшість людей, при цьому керуються звичками і власним досвідом. А протягом більшої частини часу їх праці на посаді судді, ухвалення виправдувальних вироків було суттєвою проблемою. І в першу чергу безпосередньо для судді, як спадок пострадянської судової системи тоталітарної держави.

Саме через те, що для прокуратури і поліції (раніше міліції) виправдувальний вирок – це надзвичайна подія. Гробовий цвях у їх статистичні показники. І тому керівник поліції і прокурор району при загрозі виправдувального вироку реагували миттєво. І всіма правдами, а частіше неправдами намагались вплинути на суддю. Аби тільки не було виправдувального вироку. Та це не може бути нормою для демократичного суспільства.

Невідворотність покарання забезпечити у 100 відсотках не є можливим. І не тільки внаслідок помилок чи недбальства правоохоронних органів. Деякі злочини дійсно ретельно готуються чи внаслідок збігу обставин є об’єктивно вкрай складними для розкриття і для того щоб довести провину злочинців і притягнути їх до відповідальності. Але при цього демократичне суспільство декларує важливіший постулат – презумпцію невинуватості. Який полягає у тому, що будь- яка особа яка підозрюється у вчиненні злочину, є невиновою до того часу, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством, і встановлено вироком суду, який набрав законної сили.

Принцип презумпції невинуватості закріплений положеннями ч.1 ст.11 Загальної декларації прав людини: «Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту».

Презумпція невинуватості зафіксована у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, зокрема у п.2 ст.14: «Кожен обвинувачений в кримінальному злочині має право вважатися невинним, поки винність його не буде доведена згідно з законом».

П. 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод: «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку».

І всі ці норми права мають за мету забезпечити права людини, і на її виправдання за відповідних умов. Більш того, є і інша мета – зберегти державу від бунтів і повстань проти гноблення.

Як зазначено у Преамбулі Загальної декларації прав людини: «Права людини повинні мати надійний правовий захист («забезпечуватися законом»), щоб «людина не була змушена удаватися до повстання в якості останнього засобу проти тиранії і гноблення».

Право на помилку є невід’ємною частиною майже всіх видів діяльності де приймає участь людина. І така діяльність як правоохоронна – забезпечення реалізації норм кримінального кодексу, не є виключенням. Бо на шальках терезів не тільки доля однієї обвинуваченої людини, а іноді і доля держави в цілому.

Так, судді є частиною суспільства. І їх принципова позиція і здатність відстоювати власні прийняті рішення є показником здоров’я країни, суспільства. Якщо такого не відбувається – це призводить до повстання людей – притягнення до відповідальності під час Революції гідності на підставі «Законів 16 січня» – Диктаторські законів Януковича, Врадіївська трагедія, Кагарлицькі події, «правосуддя» яке зараз відбувається у Республіці Білорусь як розправа над громадянами, і супротив громадян у всій Білорусі,  інші приклади є цьому підтвердженням.

Тому важливим є дотримання і забезпечення права людини на надійний правовий захист, дотримання презумпції невинуватості і як наслідок високий відсоток виправдувальних вироків. Це і є показником розвитку держави і суспільства. Але саме через дотримання прав людини, а не через бездіяльність чи відвертий саботаж з боку правоохоронних органів. І судді, і правоохоронці в більшості із цим погоджуються, деякі з них правда, тільки коли вже самі стикаються з роботою системи уже в іншому статусі – підозрюваного чи обвинуваченого.