Під таким гаслом вже понад рік триває мораторій на відкриття справ про банкрутство. Держава створила штучні перешкоди для ефективної боротьби зі злісними боржниками.
Нагадаю, що 18 жовтня 2018 року в другому читанні Верховною радою України був прийнятий Кодекс України з процедур банкрутства. Пролежавши на підписі у Президента тривалий час, лише 21 жовтня 2019 року він був введений в дію. А вже літом, 18 червня, під благородними гаслами боротьби з наслідками COVID-19, законодавцем були внесені зміни щодо заборони відкриття проваджень про банкрутство боржників – юридичних осіб за заявами кредиторів, якщо борг виник з 12 березня 2020 року. Відтак, країна отримала найефективніший інструмент для бізнесу й одразу його втратила.
Чому ж його так бояться і кому це вигідно?
Кодекс містить положення щодо субсидіарної та солідарної відповідальності керівників боржника, його акціонерів, учасників та власників майна. Верховний суд вже почав розглядати справи пов’язані з персональною відповідальністю та формувати досить позитивну практику. Навіть державі, як власнику підприємств, боязко від розуміння, що за борги потрібно буде відповідати.
Кодекс відкрив доступність до входження в процедуру банкрутства і звільнив кредиторів від тривалих судових процесів по стягненню боргів. Процедура банкрутства повноцінно стала самостійним інструментом для боротьби з неплатоспроможністю та поверненню незаконно виведених активів. Втративши можливість використовувати інструмент банкрутства, кредитори втрачають шанси на повернення боргів, споглядаючи за тим, як їх боржники виводять свої активи та переоформлюють підприємства на номінальних осіб.
Таким чином держава вбиває бізнес задля інтересів окремих осіб, які намагаються уникнути відповідальності за своїми борговими зобов’язаннями.